Матеріали міського семінару

для педагогів – позашкільників

«Перспективні технології розвитку ключових

компетентностей вихованців»

Ми виховуємо дитину  не як носія знань,

а як людину, яка має жити в                 

суспільстві і приносити йому користь.  

В.О.Сухомлинський

         Досягнення позашкільної освіти пов’язане з особистісним потенціалом педагога, його компетентністю, без якої неможливе розв’язання нових проблем навчання й виховання відповідно до нових освітніх парадигм.

Сучасний педагог має мислити гнучко, нестандартно, уміти адаптуватися до швидких змін та умов життя. Все це можливо за наявності високого рівня професійної компетентності, розвинених професійних здібностей. Компонентами компетентності педагога є поінформованість про перспективні  педагогічні технології, належне володіння їх змістом і методикою, висока культура використання у навчально- виховній роботі, особиста переконаність у необхідності застосування педагогічних технологій.

         Ключові  компетентності повинні сформуватися в процесі навчально – виховної діяльності  та містити знання, навички, досвід співвідносин, досвід діяльності. Всі компетентності взаємозалежні і пов’язані між собою, тому формувати їх ізольовано одну від одної на різних етапах заняття не можливо. Сучасні освітні технології та інтерактивні методи навчання, які формують ключові компетентності, надають навчанню природний характер, сприяють створенню для дитини  комфортного місця для  активного громадського життя, а навчальна діяльність  стає засобом реалізації потенціалу вихованця та розвитку особистих здібностей від рівня освітнього стандарту до творчості.

СЛАЙД     3

Серед безлічі існуючих технологій ми обрали, на нашу думку,  перспективні педагогічні технології.   

•        Технологія проектного навчання

•        Технологія «Створення ситуації успіху»

•        Інформаційні технології навчання

•        Технологія розвитку критичного мислення

•        Технологія особистісне - орієнтованого навчання

•        Технологія проблемного навчання

•        Технологія формування творчої особистості

•        Технологія групового способу навчання.

                   В інноваційних освітніх перетвореннях особливо високими є вимоги до рівня теоретичних знань і практичної підготовки педагога. Він повинен спрямовувати навчально-виховний процес на  особистість вихованця, вибудовувати свою професійну діяльність так щоб кожна дитина мала необмежені можливості для високоефективного розвитку компетентьностей.

         Змінюється орієнтири освіти, змінюється й керівник гуртка, цілі та завдання його освітньої діяльності. Перед ним поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості.

         Пропонуємо виконати вправу «Портрет професіонала».

СЛАЙД     4

Вправа «Портрет професіонала».

Робота в парах. Завдання: скласти слово з літер, які знаходяться в конверті, на кожну літеру треба написати слово яке пов’язане з завданням, виголосити їх. (Утвориться слово КОМПЕТЕНТНІСТЬ)

К - комунікативність;

О – освіченість;

М – мудрість;

П – прагматичність;

Е – емоційність;

Т – толерантність;

Е – енергійність;

Н – новаторство;

Т – творчість;

Н – науковість;

І – інноваційність;

С – самоосвіта;

Т – технологічність

Ь - ….

         Шановні колеги, щойно, ми визначили якості педагога, який володіє професійною компетентністю, здатністю знайти шляхи формування ключових компетентностей вихованців.

Слово «компетентність» в перекладі з латинського означає належний, здібний. У перекладі з французької означає компетентний, правочинний. З англійської мови трактується як здатність, спроможність.

Поняття компетенції та компетентність знач¬но ширші за поняття, знання, уміння, навички, бо концентрують у собі спрямованість особистості, її здатність — долати стереотипи, передбачати й розв'язати проблеми, гнучкість мислення, характер, самостійність, цілеспрямованість, вольові якості. Вчені по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільшого поширення в  науковій літературі набуло визначення компетентності як «сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію».

Компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй доречними у виконанні окремих завдань.

СЛАЙД     5  

Компетенція - відчужена, наперед задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки вихованця, необхідної для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері.

      Компетентність - оволодіння, володіння вихованця відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та предмета діяльності. Компетентність - особистісна якість (сукупність якостей) дитини, що вже відбулась, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері.

СЛАЙД     6

     Ключовими компетентностями визначено  такі:

1. Ціннісно-смислова компетентність.

2. Загальнокультурна компетентність.

3. Навчально-пізнавальна компетентність.

4. Інформаційна компетентність.

5. Комунікативна компетентність.

6. Соціально-трудова компетентність

7. Компетентність особистісного самовдосконалення.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами вихованця, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення вихованця в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія вихованця та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких вихованець повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння вихованцем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей вихованця у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності,

співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються дитиною. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів вихованець опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності вихованця стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Вихованець має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для вихованця кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Вихованець опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам вихованець. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки. До даної компетентності відносяться правила особистої гігієни, турбота про власне здоров'я, статева грамотність, внутрішня екологічна культура. Сюди ж входить комплекс якостей, пов'язаних з основами безпечної життєдіяльності особистості.

СЛАЙД     7

Вправа «Конструктор»

    Перед вами, підготовлені  заздалегідь квіти. Вам необхідно записати на пелюстках своєї  квітки  основні  ознаки ключової  компетентності.          (Ведучий збирає по черзі квіти, узагальнює написане, зачитуючи кожну пелюстку , і приклеює у довільній послідовності).

     Компетентність вихованця припускає прояв стосовно компетенції цілого спектра його особистісних якостей.  Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операційно - технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову.

СЛАЙД     8

     Проведений нами аналіз дозволяє виділити такі функції ключових компетентностей у навчанні:

- є відображенням соціального замовлення на мінімальну підготовленість молодих громадян для повсякденного життя в навколишньому світі;

- є умовою реалізації особистісних сенсів вихованця в навчанні, засобом подолання його відчуження від освіти;

- задають реальні об'єкти навколишньої дійсності для цільового комплексного використання знань, умінь і способів діяльності;

- задають мінімальний досвід навчально – виховної  діяльності вихованця, необхідний для надання йому здатностей та практичної підготовленості по відношенню до реальних об'єктів дійсності;

- дозволяють пов'язати теоретичні знання з їх практичним використанням для рішення конкретних задач;

- являють собою інтегральні характеристики якості підготовки вихованців і засоби організації комплексного особистісного й соціально значущого освітнього контролю.

СЛАЙД     9

АЛГОРИТМ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ВИХОВАНЦІВ:

1. Діагностичне оцінювання

2. Вивчення рівнів компетентностей

Репродуктивний    

Вибірково-пошуковий       

Конструктивний      

Початково-творчий         

Творчий

3. Постанова завдань перспективи компетентностей

Усунення   прогалин

 Розширення знань    з предмета  діяльності

 Поглиблене вивчення     предмета

Підвищення рівня освіченості (профільність)

4. Поетапне здійснення

Під керівництвом    керівника гуртка

Відносно  самостійно                

Самостійно                     

5. Вибір форм

6. Організація

Індивідуальна                

Кооперативна              

Кооперативно - групова

7. Контроль

Перевірка   навчальних досягнень

Взаємоперевірка                  

Самоперевірка.

СЛАЙД     10

         Отже, компетентність формується, якщо:

1.      Навчально – виховний процес є діяльнісним.

2.      Навчально – виховний  процес орієнтований на розвиток самостійності й відповідальності вихованця  за результати своєї діяльності (для цього необхідно збільшити частку самостійних робіт творчого, пошукового, дослідницького й експериментального характеру).

3.      Створюються  умови для набуття досвіду і досягнення мети.

4.      Застосовуються технології  викладання, в основі яких лежать самостійність і відповідальність керівника гуртка за результати діяльності своїх вихованців (проектна методика, рефлексія, дослідження, проблемний метод, інтеграція).

5.      Посилюється практична орієнтованість позашкільної освіти (через ділові, імітаційні ігри, творчі зустрічі, дискусії, круглі столи тощо).

6.      Якщо керівник гуртка  уміло управляє навчанням і діяльністю вихованців.

         Навчання і виховання лише тоді мають реальну силу, коли вони ґрунтуються на вірі в дитину. Кожна дитина приходить до позашкільного закладу зі своїми інтересами, поглядами, проблемами, індивідуальними здібностями. І тільки від керівника гуртка  та педагогічного колективу залежить, чи зможуть вони максимально розкрити потенційні можливості дитини, стимулювати її до особистісно-розвивальної творчості. А в основу своєї роботи керівник гуртка має покласти любов і повагу до дитини, опору на її сили, внутрішній потенціал.

СЛАЙД     11

         Справжній педагог не той, хто розкриває вихованцю таємниці буття вказуючи йому прямий шлях, а той хто своєю мудрістю запалює сонце над головою дитини, викрешуючи іскру допитливості, спонукаючи самостійно відшукати ключ до знань.

         Творчий педагог мусить пам’ятати, що навчально-виховні технології мають відповідати викликам часу, орієнтуватися на прогресивні педагогічні досягнення, ідеї, культурні проблеми людства, нації, формувати у дітей основи моральності, духовної культури; сприяти реалізації парадигми сучасного навчання й виховання, творчій самореалізації всіх учасників навчально-виховного процесу.

Вправа «Враження та побажання»

Кожен учасник висловлює свої враження від семінару, записує на стікер свої побажання та чіпляє на дерево побажань.

СЛАЙД     12

Дякуємо за увагу!

Матеріали засідання школи педагогічної майстерності

«Формування мотиваційної сфери через застосування

інтерактивних методик на занятті»

         Форми взаємодії педагога  та вихованців у навчально-виховному процесі ґрунтуються на трьох групах методів: пасивного, активного та інтерактивного навчання.  Методи активного та інтерактивного навчання мають між собою багато спільних рис, але методи інтерактивного навчання можна розглядати як найбільш сучасну форму активних методів навчання.

         У дитини  сформованість інтерактивних вмінь визначається рівнем розвитку наступних показників:

      спосіб та засіб саморегуляції;

      прийоми та способи організації власної поведінки;

      контроль власної імпульсивності;

      довільність поведінки;

      навички та вміння кооперативних моделей поведінки з однолітками;

      вміння підтримувати постійні, глибокі, позитивні стосунки;

      вміння встановлювати адекватні рольові відносини з педагогами;

      вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них;

      успішність у різних сферах навчальної діяльності тощо.

Інтерактивне навчання — це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою.

Воно передбачає:

      постійну, активну взаємодію, взаєморозуміння педагога та всіх вихованців — учасників процесу навчання;

      вирішення загальних, але значущих для кожного учасника завдань, проблем;

      рівноправність керівника гуртка й  вихованців  як суб'єктів навчального процесу.

Мотиваційна сфера може формуватися різноманітними шляхами і засобами в тому числі інтерактивними методами:

□  проблемне навчання;

□  взаємонавчання;

□  тестування знань, вмінь та навичок вихованців;

□  навчання з комп'ютерною підтримкою;

□  участь вихованців у дискусіях, обговореннях;

□  аргументація та відстоювання власної думки;

□  рецензування роботи товариша;

□  формулювання запитань, завдань;

□  створення тестів, кросвордів, ребусів;

□  знаходження декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі, проблеми;

□  самоперевірка, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій;

□ впровадження інтерактивних навчальних посібників, мультимедійних систем, спеціалізованих комп'ютерних програм, постійного тестового контролю.

Педагогу на замітку.

Важливим аспектом інтерактивного навчання є почуття групової належності, що дає слабким, невпевненим у собі учням змогу почуватися безпечно, вселяє впевненість у можливості подолання труднощів. Навчання разом дає дітям відчуття суттєвої емоційної та інтелектуальної підтримки. Це відчуття допомагає високо піднятися за рамки їхнього нинішнього рівня знань і вмінь.

         Методи  інтерактивного навчання об'єднують у чотири групи, залежно від мети  заняття та форм організації навчальної діяльності вихованців:

кооперативне навчання (робота в парах, трійках, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо);

колективно-групове навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, «навчаючи — вчуся», «ажурна пилка» та ін.);

ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драматизація та ін.);

опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, «займи позицію», «дискусія» тощо).

М. Скрипник у свою класифікацію інтерактивних методів навчання поклала такий принцип навчання, як взаємодія — діалог. Дослідниця визначає наступні інтерактивні методи навчання:

інформаційні («Моє ім'я», «Весела Віра», «Перше знайомство», «Хвилина мого життя», «Паперові літаки», «Мені подобається...», «Іменні жетони»);

пізнавальні («Від А до Я»);

мотиваційні («Мої очікування», «Лист до самого себе», «Самооцінка», «Інтерв'ю»);

регулятивні («Виробимо правила»).

Колективна форма навчання — робота в парах та групах

Інтерактивне навчання має на меті:

створення умов для залучення всіх вихованців  до процесу пізнання;

надання можливості кожному вихованцю  розуміти і рефлексувати з

приводу того, що він знає і думає;

вироблення життєвих цінностей;

створення атмосфери співпраці, взаємодії;

розвиток комунікативних якостей і здібностей;

створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожної дитини відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захи¬щеності, неповторності, значущості.

Інтерактивне навчання передбачає:

моделювання життєвих ситуацій;

вирішення творчих завдань;

використання розминок (енергізаторів);

використання рольових ігор;

спільне розв'язання проблем тощо.

         Використання інтерактивної стратегії змінює роль і функції керівника гуртка — він перестає бути центральною фігурою і лише регулює навчально-виховний процес, займається його загальною організацією, визначає загальний напрям (готує до заняття  необхідні завдання, формулює питання для обговорення у групах, контролює час і порядок виконання наміченого завдання, дає консультації, допомагає в разі серйозних утруднень).

У ході інтерактивного навчання педагог не повідомляє дітям готові істини, рішення, висновки, а організовує навчальний процес таким чином, щоб вихованці в ході самостійного пошуку ідей та їх обговорення навчали один одного; допомагає створити атмосферу підтримки, взаєморозуміння, терпимості, дружелюбності. Не менш важливою є роль позиції педагога. вихованці мають відчувати його доступність, відкритість у спілкуванні, віру у здібності кожного, довір'я, уміння поставити себе на місце дитини і побачити ситуацію його очима, співпереживання, співчуття.

         Для ефективного застосування інтерактивних методів, з метою охоплення всього необхідного обсягу матеріалу і глибокого його засвоєння, педагог має ретельно планувати свою роботу:

* використовувати методи, адекватні вікові вихованців і їхньому досвідові роботи з інтерактивними методами;

* добирати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б вихованцям «ключ» до засвоєння теми;

* упродовж інтерактивної вправи давати дітям  час для обмірковування завдання, щоб вони сприйняли його серйозно, а не виконали механічно;

* враховувати темп роботи кожного вихованця і його здібності;

* на одному занятті використовувати один-два (максимум) інтерактивних методи, а не їх калейдоскоп;

* проводити неквапливе обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал;

* можна акцентувати увагу й на іншому матеріалі теми, якого інтерактивна вправа прямо не торкається;

* проводити експрес-опитування, самостійні роботи з різних тем, що не розглядалися в інтерактивному завданні.

Класифікація інтерактивних методів навчання:

      фізична (зміна робочого місця, виконання записів, малювання тощо);

      соціальна (ставлення запитань, формулювання відповідей тощо);

      пізнавальна (доповнення відповідей, виступ, самостійний пошук розв'язання проблеми тощо).

         Оскільки дитина на занятті  завжди має перебувати в активній позиції з точки зору її пізнавальної діяльності, найбільш ефективними в цьому випадку є колективні форми навчання. Одним з варіантів колективної форми навчання є робота в парах. Цей метод може бути підготовчим на початковому етапі формування у дітей навичок групової роботи, а також може використовуватися як самостійна технологія навчання.

Зазвичай склад пари — це діти, які сидять за однією партою — постійні пари. Але можуть бути і динамічні пари. Також можливий розподіл у пари за бажанням вихованців (вільний) або ж організований педагогом.

Виконуючи завдання, учасники пари обмінюються думками, радяться, допомагають один одному, оскільки завдання, яке вони виконують, є для них спільним.

         Метод «Мозковий штурм» (мозкова атака, англ. brainstorming) — оперативний метод вирішення проблеми на основі стимулювання творчої активності, за якого учасникам обговорення пропонують висловити якомога більшу кількість варіантів рішень, в тому числі найфантастичніших. Потім із загального числа висловлених ідей відбирають найбільш вдалі, які можуть бути використані на практиці. Винахідником методу вважають Алекса Осборна. Метою методів психологічної активізації творчого мислення є усування інерції мислення, яка перешкоджає всебічному глибокому розгляду проблеми. Психологічним підґрунтям «мозкового штурму» є теорія 3. Фрейда, відповідно до якої мислення людини у звичайних умовах визначається переважно свідомістю, де володарює контроль і порядок. Порушення цього порядку і буде тією необхідною умовою, яка сприятиме подоланню психологічної інерції.

Як і будь-який інший метод, «мозковий штурм» потребує для свого проведення високої кваліфікації ведучого. Разом з тим, на думку психологів, «мозковий штурм» не є універсальним методом, а має чітко обмежену галузь свого застосування, в якій його грамотне використання дійсно дає можливість отримати більш високий порівняно з індивідуальним результат.

Розкажіть цю історію дітям

Метод «мозкового штурму» ще називають «мозковою атакою», маючи на увазі атаку на задачі. Але існує красива і повчальна легенда про торпедну атаку, пов'язана з автором цього методу колективного мислення. Під час Другої світової війни морський офіцер США Алекс Осборн був капітаном торгівельного судна, яке здійснювало рейси між Америкою і Європою, переправляючи з Америки військову техніку і продукти харчування.

Одного разу в Атлантичному океані судно залишилося без охорони і була отримана радіограма про можливу атаку німецького підводного човна.

Проти озброєного човна судно виглядало беззахисною мішенню для навчальної стрільби. За традицією часів Великих географічних відкриттів Осборн зібрав усю команду на палубі і повідомив про те, що скоро вони можуть стати їжею для акул. Що робити? Один із членів екіпажу запропонував «геніальну» ідею: коли екіпаж побачить пінний слід торпеди, яка буде мчати до борту судна, потрібно всім морякам вишикуватися вздовж борту і дружно дмухнути на торпеду, і вона, як повітряна кулька, відверне від корабля.

На щастя, рейс закінчився благополучно, але «божевільна» ідея матроса виявилася плідною. Осборн поставив вздовж бортів свого судна потужні водяні насоси і одного разу дійсно сильним струменем води відхилив торпеду від курсу і вона не влучила у корабель, чим врятував судно й життя команді і собі. Осборн задумався: «божевільна» ідея врятувала життя, щось в цьому є! Можливо, в будь-якій ідеї є раціональне зерно?

Переваги методу «Мозковий штурм»:

метод досить простий, доступний як дорослим, так і дітям, ефективний, навіть якщо учасники не дуже компетентні;

не вимагає попередньої підготовки учасників, крім ведучого, який має знати теорію методу та методику його проведення;

це колективний метод розв'язання завдань, тому спрацьовує системний ефект — збільшується сила рішень від об'єднання зусиль багатьох людей (ефект «колективного» розуму) і можливості розвивати ідеї один одного;

«мозковий штурм» можна використовувати щоденно для розвитку фантазії, уяви і для розкріпачення свідомості дітей;

за допомогою цього методу можна показати, що одне й те саме завдання має багато різних розв'язків і кожен з них правильний, але тільки для своїх конкретних умов;

можна навчити дітей не боятися висловлювати свої думки, зняти страх перед критикою і страх помилитися;

можна навчити слухати товаришів, поважати свою і чужу думку, здружити гурток;

можна підняти статус боязкої дитини, зробити її сміливішою і розкріпаченою, якщо звертати увагу на її рішення, навіть слабкі;

можна навчити дітей позитивної критики;

метод майже не вимагає від педагога попередньої підготовки до занять.

Етапи проведення «мозкового штурму»:

Постановка проблеми.

Генерація ідей.

Групування, відбір і оцінювання ідей.

Правила проведення «мозкового штурму»:

до вирішення проблеми підходимо з різних боків;

пропонуємо якомога більше ідей;

не повторюємось, називаючи ідеї;

висловлені думки приймаємо без оцінювання та критики.

Педагогу  на замітку.

         У ході висловлювання рішень з проблеми може виникнути така ситуація, коли діти дружно повторюють раніше висунуту ідею, не пропонуючи при цьому своїх. Не варто загострювати ситуацію. Просто запитайте: «А що ти запропонуєш своє?». Повторіть запитання дитині особисто. Якщо і цього разу у дітей не виникне ніяких ідей, поставте навідні запитання, зверніться до найбільш кмітливої або жвавої дитини, розворушіть їх. Якщо й так не вдається встановити процес генерування, можливо, запропонована тема заважка або нецікава для дітей чи вони з якихось причин бояться брати участь в обговоренні.

Аналіз заняття з використанням методу «Мозковий штурм»

1  Підготовка дітей до проведення «мозкового штурму» (актуалізація опорних знань, інструктаж, інтелектуальна розминка).

2 Створення проблемної ситуації (постановка проблеми, мотивація, налагодження позитивного психологічного клімату).

3 Рівень володіння педагогом методикою проведення методу «Мозковий штурм» (способи стимуляції, заохочення, активізації діяльності вихованців; уміння утримувати у зоні уваги всіх дітей гуртка; рівень володіння способами розгортання пошукової діяльності (висування гіпотез, їх доведення, доповнення, поглиблення відповідей, коригування діяльності вихованців, формулювання висновків); спостереження за дотриманням норм та правил штурму; здійснювання індивідуального підходу до вихованців).

4 Характеристика діяльності вихованців (активність, розкутість, реактивність, уміння аналізувати, асоціювати, моделювати, доводити, робити висновки; чіткість та точність формулювань, оригінальність ідей, критичність).

5  Результативність застосування методу (швидкість та знаходження найкращого способу розв'язання навчальної проблеми).

         У ході будь-якої спільної діяльності діти періодично відчувають зниження активності. Засобом подолання спаду енергії є вправи-енергізатори.

         Енергізатор — короткотривала вправа, спрямована на відновлення енергії дітей, відновлення інтересу до заняття і концентрації уваги учасників. Разом з тим, вправи-енергізатори дають можливість вихованцям:

      перемогти природну сором'язливість;

      перебороти особистісні страхи і комплекси;

      навчитися цивілізованого спілкування з навколишніми;

розкрити свій творчий потенціал.

Види енергізаторів:

      Для знайомства учасників.

      Для згуртованості групи.

      Для розминки, розслаблення, пожвавлення активності участників.

      Для об'єднання дітей у групи кооперативного навчання (КН).

      Для розвитку у дітей комунікативних навичок.

         Інтерактивні методи сприяють розвитку у вихованців ініціативності, уяви, самодисципліни, незалежності, співпраці з іншими; розвивають уміння і навички, компетенції, формують установи, які необхідні для самовизначення і самореалізації особистості, залучають дітей до колективної праці, до активної участі в процесі навчання, формують стійку позитивну мотивацію до навчання і самоосвіти.